ДО ПОНЯТТЯ КОНСТРУКТИВНОЇ НАРЦИСТИЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ

Скорочена версія статті 

Олександр Фільц – професор, доктор медичних наук, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Данила Галицького, Президент УСП, почесний професор Університету Зигмунда Фройда (Відень, Австрія).

Юлія Мединська – доцент, кандидат психологічних наук, супервізор УСП, УКПП, керівник ГО «Львівський психоаналітичний інститут ментального здоров’я».

Анотація. Запропоновано розглядати нарцисизм як вроджений потяг, що діє подібно до базових трібів лібідо та деструкції, який парадоксальним чином, будучи скерованим «від» об’єктного світу, забезпечує оприсутнення індивіда у мережі соціальних контактів та загальному культурному просторі. Запропоновано поняття «конструктивної нарцистичної регуляції» та розглянуто особливості названого феномену. 

ВСТУП

Концепти нарцисизму, нарцистичної регуляції, розвитку здатності до підтримки нарцистичного гомеостазу є одними із фундаментальних понять у психоаналізі та загалом у сучасній психотерапії. І хоча сказано та написано на цю тему немало, проте і на нинішній день залишаються малодосліджені аспекти нарцистичної феноменології та динаміки, про які йтиметься у даній статті. 

Говорячи про конструктивну нарцистичну регуляцію, ми маємо на увазі її результуючий продукт – добре врегульоване відчуття власної гідності. Але оскільки сучасна психоаналітична теорія не оперує поняттями «гідності», «самоповаги», ми звертаємось до терміну нарцисизм, доповнюючи класичне розуміння своїм баченням. 

Дослідження нарцисизму розпочалося із вивчення його патологічних форм, які негативно впливають на адаптацію, стають етіологічними та патогенетичними чинниками для низки симптомів, що в якості «спільного знаменника» містять у собі переживання пустки, безсенсовності, порожнечі, неспроможності, «малості», фонового сорому, нестачі психічних сил, цінностей та життєвих цілей. Можемо сказати, що патологічні форми нарцисизму виростають на ґрунті серйозної патології вітальності, своєрідної гіповітальності – зниження рівня психічного наснаження внутрішнього життя, що має конкретні вияви на рівні переживань, поведінки і побудови стосунків, та, відповідно, потребує заповнення цього дефіциту різними способами. 

Нарцисизм, як і кожен феномен у нашій психіці, має і конструктивні, здорові форми. Дана стаття присвячена уточненню та концептуалізації поняття конструктивної нарцистичної регуляції. 

Ми пропонуємо визначення, згідно з яким конструктивна нарцистична регуляція передбачає таку інтеграцію агресивного та лібідинозного потягів на службі нарцистичного гомеостазу, яка дозволяє людині оприсутнювати себе у світі об’єктних стосунків з відчуттям власного достоїнства, реалізувати імпульси, скеровані на власну Самість, Его та тіло, таким чином, щоб не страждали об’єктні стосунки. Конструктивну нарцистичну регуляцію ми розглядаємо як процес втілення своїх задатків та амбіцій відповідно до власних цінностей, що супроводжується оберіганням об’єктних стосунків та здатністю залишатися в контакті з собою та світом. 

СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ «НАРЦИСИЗМ»

Перші кроки у висвітленні нарцистичних феноменів та процесів зроблено на ранніх етапах розвитку психоаналізу і, очевидно, ці наближення до концептуалізації нарцисизму розгортаються у теоретичному полі тріб-теорії – фундаментальної складової психоаналітичної теорії як такої. Разом з історичними турбулентностями у розумінні потягів самим З. Фройдом та його послідовниками хиталось і бачення нарцисизму. Незмінним залишається одне: як би ми не розуміли потяги та вісь їхнього дуалізму, вони залишаються «постійно діючою силою», а це означає, що й нарцистичні процеси наснажуються постійно діючими силами, детермінуються постійно присутніми потребами, які неможливо задовольнити раз і назавжди. Як голод, як напруга сексуального потягу, як вроджена деструктивність, так і потреба у задоволенні нарцистичних амбіцій  постійно пульсує в околі точки рівноваги. Нарцистична рівновага циклічно відновлюється і втрачається, міняючи конфігурації своїх дериватів від найбільш примітивних (безпосередня насолода від прямого вираження захоплення, близького до «блиску в очах матері», від безоціночного прийняття іншим будь-яких продуктів творчості в широкому розумінні поняття) і до найскладніших (внутрішнє відчуття сповнення власного призначення через реалізацію вроджених здібностей відповідно до автентичної системи цінностей). 

Першість у відкритті нарцистичних механізмів психічного функціонування належить німецькому психоаналітикові К. Абрахаму, котрий описує «аутоеротичний відхід від світу» при шизофренії у 1908р [1]. З. Фройд далі досліджує феномени нарцизму, розвиваючи свою думку та висвітлюючи нові ідеї в роботах «Три нариси по теорії сексуальності» (1905, але примітка про нарцистичний вибір об’єкта при гомосексуалізмі з’являється щойно в 1910) [13], «Тотем і табу» (1912) [14], «Про нарцизм» (1913/14) [15], «Траур і меланхолія» (1915) [16], Лекція № 26 з циклу лекцій по психоаналізу (1917) [17], «Я і Воно» (1923) [13], «По той бік принципу задоволення» (1920) [13]. 

На думку Р. Бріттона [3], починаючи від З. Фройда та К. Абрахама, вимальовується дві лінії вивчення та концептуалізації нарцисизму, які на нинішній день розглядають не як взаємовиключні, а як доповнюючі одна одну. У контексті першого підходу нарцисизм розглядається як результат ранньої травматизації і вимушеного повернення лібідо до себе самого. Такий нарцисизм носить захисний характер, дозволяє зберегти доступ до лібідинозних переживань. 

Цей універсальний механізм інверсії лібідо дійсно дозволяє уникнути контакту із зовнішнім світом – занадто жорстким, холодним, відкидаючим або й жорстоким, насильницьким. Але без адекватного катектування світу об’єктних стосунків психіка не отримує достатньо «будівельних матеріалів», з яких могла би сконструювати себе саму. Це неможлива історія Барона Мюнхгаузена, котрий витягнув себе та свого коня з болота, схопивши себе за волосся. Натомість досвід показує, що особистість з ранньою травматизацією, навіть дуже потужною, не обов’язково матиме симптоматику аутичного спектру в більш дорослому віці. Тоді виходить, що нарцистична особистість мусить мати інші канали чи способи контакту з об’єктним світом. Або інші механізми реалізації нарцистичних потреб, включно з потребою відчувати власну «живість», автентичність, тотожність собі самому, тяглість у часі та просторі, а також «видимість» у дзеркальному відображенні оточуючих. Мусить бути якийсь «запобіжний клапан», котрий не дає людині при зіткненні з травмою повністю зануритися у свій внутрішній світ. Можливо, таким «запобіжним клапаном» є те, що задоволення нарцистичної потреби вимагає партнера та глядача. В такому випадку ми стикаємось з доволі парадоксальною ситуацією: інверсія лібідо на себе, котра теоретично може відбутися без партнера, на практиці вимагає когось, хто спостерігатиме як зовнішня фігура та даватиме свій відгук на те, що відбувається. 

Інша лінія розвитку концептуалізації нарцисизму за Р. Бріттоном – це нарцисизм деструктивний, який походить із вроджених особливостей дитини, підсилених ранньою травматизацією в стосунках з доглядачами. Якщо вроджений деструктивний потяг немовляти є дуже інтенсивним, заздрість переважає вдячність, то розвивається нарцистична структура, яка відкидає лібідинозний досвід, просто нищить його. 

Розуміння нарцистичних процесів як заміщення еросу танатосом зі збереженням об’єктних стосунків виглядає більш логічним, адже передбачає збереження психічного контакту із оточуючим світом. Нехай цей контакт є деструктивним, просякнутим страхом, гнівом, заздрістю, але він створює міцні прив’язки особистості, що розвивається, до значимих осіб. Але тоді під питанням стає зміст нарцистичної рівноваги. Якщо йдеться про «блиск в очах матері», про можливість відчувати себе «добрим», «цінним», «спроможним», в оточенні таких самих благодатних об’єктів, то якими ж мізерними є шанси такого самоконструювання у світі «поганих об’єктів»!

Перша лінія концептуалізації нарцисизму розгортається в роботах теоретиків школи об’єктних стосунків, друга – представників напрямку Селф-психології, інтерсуб’єктивного аналізу, в роботах британських незалежних аналітиків. «Це дуже різні шляхи розвитку нарцистичної патології і дуже різна якість психічної структури на виході», – підсумовує Р. Бріттон [3].

У теорії об’єктних стосунків нарцистичні феномени детально досліджуються у своїх патологічних формах. Зокрема, М. Кляйн акцентує увагу на диспропорції агресивних та лібідинозних потягів, які мають вроджений характер [7]. При переважанні деструктивного потягу редукується здатність до вдячності та зростає рівень фонової заздрості, що супроводжується бажанням зруйнувати та знищити добрий об’єкт, який власне і викликає цю заздрість. Вроджена сила деструктивного потягу може бути компенсована дуже якісним контейнеруванням, високою чутливістю опікунів до потреб дитини, недопущенням надмірної фрустрації, яка посилює реактивну лють та деструктивні фантазії немовляти, чим перешкоджає процесу подолання розщеплення та переходу на депресивну позицію. Фактично, здатність до інтегрованих переживань любові, гніву, провини і бажання репарації обмежує нарцистичні тенденції, оскільки стабілізує та збагачує об’єктний стосунок, а також розвиває здатність до символізації. Інтегрований об’єктний світ, яким він постає для немовляти на депресивній позиції, корелює з більш диференційованим та інтегрованим само-переживанням – нарцистичною констеляцією більш зрілого рівня.  

Г. Розенфельд [11] описує дві форми патологічного нарцисизму: лібідинальну та деструктивну, кожна з яких виникає в результаті збоїв контейнерування дитини в перші місяці життя (на етапі шизоїдно-параноїдної позиції). У першому випадку  архаїчно ідеалізованими є позитивні частини власного Селф. Ідеалізація утримується на шляху проективної та інтроективної ідентифікації з усемогутнім об’єктом. Нарцистична особа відчуває, що всі добрі риси, які є у зовнішньому світі, є її власними рисами або підлягають її абсолютному контролю. Ця захисна структура добре оберігає психічну рівновагу особистості, поки якісь події не зіткнуть її з реальністю, – тоді така людина може повністю втратити самооцінку. Проблема не в самій ідеалізації при формуванні самооцінки – проблема в тому, наскільки далеко ця ідеалізація відводить особистість від реалістичного тестування реальності. Чим більшим є розрив, тим більша загроза декомпенсації. 

При деструктивному нарцисизмі пацієнти ідеалізують деструктивні частини власного Селф. Це може мати дві форми: «мовчазну, німу» та «очевидну». У першому випадку нарцистичні патерни функціонування діють дуже непомітно. У психотерапії хронічне, «тихе» знецінення і деструкція непомітно впливають на стосунок пацієнта і терапевта. Такого пацієнта Г. Розенфельд порівнює з немовлям, яке фантазує про те, що саме себе народило і може саме виростити себе. Пацієнт має поблажливо-зверхнє ставлення до аналітика. Але коли раптом виявляється, що аналітик може бути цінним, пацієнт переживає приступ заздрості і люті. При «очевидній, видимій» формі нарцистичного порушення деструкція для пацієнта виглядає дуже привабливою, атракційною, а будь-які лібідинозні аспекти стосунку з об’єктом (любовні, базовані на довірі, опіці) пацієнт знецінює, атакує і нищить із величезною приємністю. Це тріумф деструкції, насолода від знецінення цінного, яка дає поточну насолоду, але не веде у стосунок, блокує розвиток, який міг би розгорнутися в контакті зі значимими об’єктами. Як пише З. Фройд у роботі «По той бік принципу задоволення», це «чиста культура смерті» – результат дії танатосу, що має абсолютно протилежну ціль, аніж ерос. 

Слідуючи за думкою Г. Розенфельда, знову бачимо, як нарцистична складова психічного досвіду потребує для свого розгортання контакту з об’єктним світом. Нехай цей контакт є спотвореним, деструктивним, у ньому бракуватиме відчуття розмежування «Я» і «не-Я», але він є тим виміром, де можливо використати партнера по стосунку в якості дзеркала. І знову натикаємось на парадоксальність нарцистичної самоізоляції – без об’єкта вона неможлива. Якість об’єктних стосунків визначатиме якість нарцистичного самопереживання, наповненість власної Самості, пульсацію вітального ядра, яке не може існувати у вакуумі, до якого його мали би вести нарцистичні механізми.

Узагальнюючий погляд на вищезгадані концепції подає Р. Бріттон. Зокрема, він вважає, що нарцистична патологія виникає, коли в ході розвитку формується нищівне, агресивне, гіперболізоване Супер-Его, що можливо в результаті дії двох факторів: проблема контейнерування (за В. Біоном) чи проблема віддзеркалення (інтерсуб’єктивний підхід). Лібідинозна нарцистична структура, яку Р. Бріттон вважає захисною, виникає в тих випадках, коли причиною нарцистичного розвитку був брак контейнерування з боку батьків. Деструктивна нарцистична структура виникає в тому випадку, коли причина є у вродженій підвищеній ворожості немовляти до об’єкту (вроджений сильний потяг до смерті) [3]. 

Коротко підсумуємо наші припущення:

– Крізь призму дуальної тріб-теорії «сексуальність – самозбереження» нарцистичні тенденції, які належать до групи Я-потягів, можуть розглядатися як більш фундаментальні, аніж сексуальні. Вроджене тяжіння до нарцистичного гомеостазу в якості часткової підструктури може включати реалізацію сексуальних трібів, адже реалізація сексуального потягу цілком ефективно може задовольняти й нарцистичні потреби. 

– Якщо розглядати нарцисизм в контексті дуальної концепції розрізнення об’єктного та нарцистичного лібідо, то ми натикаємось на парадоксальну неможливість реалізації нарцистичних тенденцій у безоб’єктному світі. Щоб стати і залишатися «нарцистичним», лібідо мусить «відштовхнутися» від об’єктів, власне вони задають цей напрямок руху. Таким чином нарцистичний «плин» лібідо автоматично отримує певний «запобіжний механізм», гарантію того, що психіка в жодному разі не залишиться без об’єктів.  

– Звернувшись до останньої дуалістичної концепції потягів З. Фройда, в якій він протиставляє ерос і танатос, ми знаходимо підкріплення виявленого парадоксу через розуміння: безоб’єктного світу не існує, адже нарцистичні тенденції любовними (ерос) або деструктивними (танатос) «нитками» міцно прив’язані до світу значимих об’єктів, ці зв’язки біологічно детерміновані та гарантовані активністю потягів як таких. 

– Парадокс нарцисизму – це рух «від світу, всередину себе», який неможливий без наявності цього світу та інших, які його конституюють. Нарцистичне переживання себе (Самість) – це ядро об’єктного світу, об’єктний світ – запорука існування нарцистичного ядра.  

КОНСТРУКТИВНА НАРЦИСТИЧНА РЕГУЛЯЦІЯ

Найперше зауважимо, що мова буде йти про нарцистичну регуляцію у підлітковому та дорослому віці. Бо те, що є конструктивним, бажаним, «поживним» для немовляти та дитини, не може залишатися таким і надалі. Дитячі розвиткові потреби ми висвітлили у попередній частині статті, тому повторно на них не зупинятимемось. 

Усвідомлення власних нарцистичних потреб та здатність до їх конструктивного задоволення є невід’ємною складовою психічного здоров’я. Якщо ми звіримось із визначенням психічного здоров’я, яке дає ВООЗ, то побачимо, що прямо про самооцінку, самоповагу, самоідентифікацію, відчуття гідності та достоїнства у ньому не йдеться: «психічне здоров’я – це стан благополуччя, при якому людина здатна реалізувати власний потенціал, долати звичайні життєві стреси, продуктивно й плідно працювати, а також робити внесок в життя своєї спільноти». Натомість якщо ми звернемось до критеріїв психічного здоров’я ВООЗ, то знайдемо там параметри, які напряму пов’язані з функціонуванням здорової, інтегрованої, стабільної Самості: усвідомлення і почуття безперервності, сталості та ідентичності свого фізичного та психічного «Я»; почуття сталості та ідентичності переживань в однотипних ситуаціях; критичність до себе і до власної психічної продукції (діяльності) та її результатів; відповідність психічних реакцій (адекватність) силі та частоті середовищних впливів, соціальних обставин і ситуацій; здатність керувати власною поведінкою відповідно до соціальних норм, правил та законів; здатність планувати власне життя і реалізовувати ці плани; здатність змінювати поведінку в залежності від зміни життєвих ситуацій і обставин. 

Всі перелічені вище ознаки складаються у комплекс, який можемо назвати «нормальним нарцистичним гомеостазом» або «конструктивною нарцистичною регуляцією». У дослідженнях нарцисизму вже є описи феноменів цього порядку. Так, автори опитувальника Narcissistic Personality Inventory – NPI-40 (R. Raskin, C.S. Hall, 1979; J. Zimmermann, 1994) [21] виділяють три діагностичні категорії: конструктивний нарцисизм, деструктивний нарцисизм, дефіцитарний нарцисизм. Шкала конструктивного нарцисизму є також у Я-Структурному Тесті основоположника психодинамічної психіатрії Г. Аммона (Ich-Struktur-Test nach Ammon, ISTA) [19]. Ще один фундаментальний інструмент психодинамічної діагностики нарцисизму – «Тест оцінки нарцисизму» (Нарцистичний інвентар), розроблений F.-W. Deneke, B. Hilgenstock [18], адаптований в 2003 році в Національному медичному дослідницькому центрі психіатрії та неврології ім. В. Бєхтєрєва, – розглядає 18 різних шкал, що вимірюють різні аспекти нарцистичної системи регуляції. 

Якщо розвинути підхід F.-W. Deneke, B. Hilgenstock, до теоретичну модель конструктивної нарцистичної регуляції можемо включити як мінімум двох «агентів» нарцистичного гомеостазу – Его (функціональне Я) та власне Селф. Сильне, зріле, розвинуте Его має достатній набір компетенцій та ресурсів для того, аби підтримувати, розвивати, репарувати уражене Селф. Таке Его виконує материнську та батьківську функції віддзеркалення та холдингу для ядерного відчуття себе самого. З іншого боку, врегульоване та розвинуте Селф є тим ресурсом, який черпає Его для свого розвитку та виконання складного завдання адаптації як до внутрішніх психічних процесів, так і до зовнішньої соціально-психологічної реальності. Третім «агентом» конструктивної нарцистичної регуляції, на нашу думку, є якісні стосунки з об’єктним світом. 

У полі концептуалізації нарцистичного функціонування маємо таким чином дві системи: 

• стосунок з собою самим, власним Селф, стабільну та ефективну регуляцію власної гідності, добре знайомство з власними здібностями, широкий набір навиків для реалізації цих здібностей та адекватну систему цінностей, які заміняють буквальні батьківські ідеали;
• стосунок з об’єктним світом, який є відправною точкою та дзеркалом для нарцистичних процесів самовідчуття, самопрезентації, самооцінки, самоконцептуалізації, автентичного проживання власного життя. 

І перша, і друга системи стосунків потребують постійного енергетичного наснаження, вітального наповнення, що катектуватиме досвіди в процесі їх проживання, осмислення та систематичної реінтеграції в системи Я та Селф. У термінології Ж. Піаже [5] йдеться про зусилля, які постійно докладаються до акомодації та асиміляції, завдяки чому відбувається адаптація. Енергетичним ресурсом формування нарцистичного гомеостазу та нарцистичного дозрівання як такого є сам нарцистичний тріб – вроджений потяг до досягнення нарцистичної насолоди та утримання стану нарцистичної рівноваги, потяг, який парадоксальним чином оприсутнює людину в об’єктному світі, хоча й скерований від об’єктів до Самості та власного тіла. Нарцистичний потяг є тим агентом, який оприсутнює людину в соціумі та культурі, змушує її шукати власний смисл та місце в системі людських взаємовідносин, як буквальних, так і символічних. 

Відтак, конструктивна нарцистична регуляція є «вдалою» реалізацією цього парадоксу, гнучким та за рахунок цього стійким у часовій перспективі балансом нарцистичного потягу, який відштовхується від об’єктного світу та розвиває внутрішній простір. Лише так виникає відчуття власного «місця» у хитросплетіннях стосунків, що дозволяє мати автентичне відчуття гідності, яке походить з внутрішніх джерел, але обов’язково підкріплюється віддзеркаленням від зовнішніх об’єктів. 

Коротко підсумуємо парадоксальну природу нарцистичного потягу: будучи за своєю природою егоцентричним, аутоеротичним, самоспрямованим, він стає генератором культури та людських стосунків, які виникають в результаті прагнення кожного індивіда до нарцистичної насолоди та нарцистичної рівноваги.  

Література

• Абрахам К. Психоаналитические труды: В III т. / Карл Абрахам. — Пер. с нем.поднауч. ред. С.Ф. Сироткина, И.Н. Чирковой. – Ижевск: ERGO, 2009.
• Балинт М. Базисный дефект / Микаел Балинт. –  М.: Когито-Центр, 2002. – 256с.
• Бриттон Р. Нарциссизм и нарциссические расстройства / Рональд Бриттон // Журнал практической психологи и психоанализа, 2008, №4.
• Винникотт Д.В. Искажение Эго в терминах истинного и ложного Я / Дональд Винникотт // Консультативная психология и психотерапия, 2006. Том 14. № 1.
• Жан Пиаже: теория, эксперименты, дискуссии: сборник статей: учебное пособие / составитель, общая редакция Л. Ф. Обуховой, Г. В. Бурменской; предисловие Л. Ф. Обуховой. – М.: Гардарики, 2001. – 624 с. 
• Кернберг О. Агрессия при расстройствах личности и перверсиях / Отто Кернберг. – М.: Класс, 2016 – 368с. 
• Кляйн М. Зависть и благодарность и др. работы 1955–1963 гг. В 7 т. Том 6 / Мелани Кляйн. – Ижевск: Издательский дом Ergo, 2007 – 332с.
• Кохут Х. Восстановление самости / Хайнц Кохут. – М.: Когито-центр, 2017. – 320с.
• Кохут Х. Анализ самости. Системный подход к лечению нарциссических нарушений личности / Хайнц Кохут. – М.: Когито-центр, 2017. – 368с.
• Малер М. Психологическое рождение человеческого младенца. Симбиоз и индивидуация / М. Малер, Ф. Пайн, А. Бергман. – М.: Когито-Центр, 2013. – 416с.
• Розенфельд Г. Деструктивный нарциссизм и инстинкт смерти / Герберт Розенфельд // Журнал практической психологи и психоанализа, 2008, № 4.
• Стерн Д. Н. Межличностный мир ребёнка. Взгляд с точки зрения психоанализа и психологии развития / Пер. О. Лежиной. — СПб.: Восточно-Европейский Институт Психоанализа, 2006. — 384 с. 
• Фрейд З. Психология бессознательного / Зигмунд Фрейд. – СПб: Питер, 2012 – 528с.
• Фрейд З. Тотем и табу / Зигмунд Фрейд. – Х.: Издательство Фолио, 2009 – 384с.
• Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности / Зигмунд Фрейд. – СПб.: ЛЕНИЗДАТ, 2014 – 244с. 
• Фрейд З. Семейный роман невротиков: сборник / Зигмунд Фрейд. — СПб.: Азбука, Азбука-Аттикус, 2019. – 224 с. 
• Фрейд З. Полное собрание сочинений в 26 томах. Том 21. Новый цикл лекций по введению в психоанализ / Зигмунд Фрейд. – СПб.: ВЕИП, 2021 – 688с. 
• Deneke F.W. Das «Narzissmusinventar» (1989 -1994): Handbuch / F.W. Deneke, B. Hilgenstock, R. Muller. – Bern: Huber, 1994.
• Ich-Struktur-Test nach Ammon ISTA ein psychometrischer Fragebogen zur Erfassung von Persönlichkeitsstruktur : Manual by Ammon, Günter 1918-1995, Finke, Gisela 1952-, Wolfrum, Gerhard Published 1998
• Krizan Z. Herlache A.D. The Narcissism Spectrum Model : A Synthetic View of Narcissistic Personality / Zlatan Krizan, Anne D. Herlache. – First Published January 27, 2017 Research Article 
• Raskin R. N., Hall C.S. A Narcissistic Personality Inventory / Robert N.Raskin, Calvin S. Hall. – First Published October 1, 1979